<< Предыдушая Следующая >>

Особливості функціонування сучасних банківських систем

За напрямками банківської роботи, спеціалізацією основної клієнтури та законодавчими обмеженнями на сфери діяльності виділяють декілька різновидів банків. У зв'язку з цим термін "банк" нині майже не використовується без прикметника, що характеризує власне банк, тип його операцій, призначення та форму власності тощо. В узагальненому вигляді типова сучасна банківська система може бути подана так:
I рівень: центральний банк;
II рівень: комерційні банки; інвестиційні банки; ощадні банки; іпотечні банки; спеціалізовані банки та ін.; парабанківські фінансово-кредитні установи (інвестиційні фонди, страхові компанії, трастові організації, пенсійні фонди, кредитні союзи та ін.). Для більш повного розуміння сутності функціонування та розвитку сучасних фінансових систем доцільно як з теоретичної, так і з практичної точки зору проаналізувати банківські системи таких країн, як США, Німеччина та Японія.
Становлення банківської системи США в сучасному вигляді відбулось із проведенням реформи 1913 р., в результаті якої було створено державну систему управління монетарною та банківською діяльністю, що базувалась на заснуванні Федерального резерву, або Федеральної резервної системи США (ФРС). ФРС тісно співпрацює з Казначейством США і органами федеральної влади на різних рівнях. Конгрес США не в змозі втручатись у поточну діяльність ФРС, хоча вона є структурою, формально підлеглою Конгресу. Голова Ради управляючих ФРС взаємодіє з секретарем Казначейства, головою ради економічних консультантів при президентові США, директором федерального відомства управління і бюджету. ФРС двічі на рік надає Конгресу звіт про результати своєї діяльності й доповідає про відповідність своїх дій економічним умовам і цілям державної адміністрації та Конгресу. Основними функціями ФРС є: виконання ролі центрального банку країни; емісія грошей; нагляд за діяльністю банків, що отримали чартер (дозвіл) в окремих штатах; ліцензування і нагляд за міжнародними банками, що базуються в США; функція грошово-кредитного контролю для підтримання стабільності економіки; функція "кредитора в останній інстанції", тобто надання в критичній ситуації тимчасових позик банкам, що мають певні фінансові труднощі з платоспроможністю та ліквідністю; функція клірингового центру при грошових переказах у межах банківської системи.
Окрім власне ФРС до органів державного управління та контролю банківської діяльності належать спеціальний підрозділ Казначейства США — Контролер грошового обігу; Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) та комісії штатів з банківської діяльності. До обов'язків Контролера грошового обігу належать видача дозволів на створення нових національних банків, що мають дотримуватися федеральних законів; контроль та нагляд за діяльністю національних банків; затвердження заяв на створення нових банківських відділень, злиття та поглинання банківських компаній.
Комісії штатів із банківської діяльності видають дозволи на відкриття нових банків на території штату; контролюють та регулярно перевіряють усі банки, які отримали такий дозвіл; користуються правом накладати відповідні вимоги щодо ліквідності та мінімального рівня власного капіталу банків, що отримали дозвіл у штаті.
Федеральну систему страхування депозитів було створено відповідно до закону Гласса—Стігалла (закону 1933 р. про банківську діяльність) як один із засобів впорядкування банківської системи. Основною метою створення ФКСД було відновлення та укріплення довіри вкладників та депозиторів до банків, що була втрачена в роки Великої Депресії. До основних функцій ФКСД належить страхування депозитів банків, що дотримуються правил ФКСД; затвердження всіх запитів застрахованих банків щодо створення відділень, злиття та поглинання; отримання та перевірка звітів застрахованих банків про їх фінансовий стан. Сьогодні ФКСД гарантує повне відшкодування вкладів, що не перевищують 100 тис. дол. США, у випадку банкрутства застрахованого банку.
В США існують чотири основні типи кредитно-депозитних установ: власне комерційні банки, позиково-ощадні асоціації, ощадні банки та кредитні союзи. Відмінності між цими установами полягають в основному в специфічних умовах використання різних видів депозитів при наданні позик та кредитів.
Найбільш вагому групу кредитно-депозитних установ США становлять комерційні банки. Головна особливість комерційних банків як кредитно-депозитних установ полягає у переважному використанні депозитів на ринку короткота середньострокових комерційних кредитів для розвитку бізнесу. Крім того, комерційні банки практикують надання споживчих позик (під наступні доходи) та кредитів під нерухомість (закладні кредити). До початку реформування законодавства про банківську систему на рубежі 1970— 1980-х років банки США виступали монополістами в багатьох сегментах фінансового ринку. До цього часу існувало законодавче розмежування комерційних та інвестиційних банків. Так, першим було заборонено здійснювати інвестиції практично в усі цінні папери, що випускались приватними емітентами, а також займатися андеррайтингом (гарантованим розміщенням нових випусків корпоративних акцій та облігацій). У свою чергу інвестиційні банки не мали права здійснювати депозитні операції та видавати кредити. Все це, безумовно, не сприяло розвитку ринкової конкуренції та диверсифікації банківських послуг. Тому цілком природно, що вже з другої половини 1970-х років, у ході реформування банківської системи США, функціональні відмінності між фінансово-кредитними установами та традиційне розмежування сфер їхньої діяльності почали поступово нівелюватися. У сучасних умовах практично всі депозитні й фінансові установи США мають можливість діяти в єдиному федеральному правовому полі як універсальні банки, за винятком деяких спеціально обумовлених випадків та з урахуванням обмежень, що встановлюються адміністраціями окремих штатів.
Банки США, пройшовши початковий етап процесу реорганізації національної фінансової системи, постійно вдосконалюють та розширюють свої можливості як на національному, так і на міжнародному ринку, поширюючи вплив на нові галузі діяльності. Комерційні банки США інтенсивно працюють на ринках капіталу та все активніше охоплюють операції з корпоративними цінними паперами, особливо на ринку облігацій. Інвестиційні ж банки організують так званий "альянс позикодавців" і намагаються зайняти авангардні позиції у сфері банківського кредитування клієнтів. Таке становище, безумовно, сприяє підвищенню ефективності функціонування банківської системи США, постійній конкуренції в різних сегментах фінансового ринку, реструктуризації портфеля банківських послуг, появі нових банківських продуктів відповідно до потреб клієнтів.
Серед фінансових систем держав сучасної Європи особливої уваги заслуговує фінансово-кредитна система Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). За роки, що пройшли після закінчення Другої світової війни, банківська система Німеччини (при вагомій підтримці США та міжнародних фінансових організацій) змогла не тільки достойно конкурувати з банківською системою Великобританії, а й стати реальним європейським фінансовим лідером та однією з основних опор економічної системи Європейського Союзу. Банківська система сучасної Німеччини включає систему центрального банку та мережу комерційних банків. Крім того, в ній представлені правові установи, що здійснюють нагляд за діяльністю банків та виконанням діючого закону про кредитну систему.
Основне завдання центрального банку полягає в забезпеченні зовнішньої конвертованості та внутрішньої стабільності національної валюти. До найважливіших його завдань також належать: регулювання грошового обігу; емісія грошей; регулювання обсягу кредитування національної економіки; забезпечення виконання правил платіжного обороту в державі; забезпечення розрахунків з іноземними державами. Контрольні та наглядові функції в банківській сфері покладено на спеціальний орган, що діє під юрисдикцією Міністерства фінансів ФРН, — Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами. Основними завданнями цього відомства є: профілактика порушень фінансового законодавства; контроль видів та обсягів комерційної діяльності банків; нагляд за системою інформаційного забезпечення банків і фінансових установ; інформаційне обслуговування та контроль. Саме Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами видає комерційним банкам ліцензії на право здійснення фінансово-кредитної діяльності на території Німеччини. Цей орган також може відкликати ліцензію, якщо дії банківської установи не відповідають нормативним актам або законодавству про фінансово-кредитну діяльність. У Німеччині функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані. За існуючою класифікацією з точки зору правового статусу комерційні банки Німеччини поділяються на приватні, кооперативні та громадсько-правові.
Приватні комерційні банки Німеччини представлені приблизно 350 універсальними установами, що мають 7000 філій. З них виділяють близько 200 регіональних банків, близько 80 банків-банкірів, тобто банків, що діють на основі одноосібного приватного капіталу, і близько 60 філій іноземних банків. Комерційні банки Німеччини функціонують у трьох організаційних формах:
- акціонерне товариство;
— акціонерне командитне товариство;
— товариство з обмеженою відповідальністю.
Більшість німецьких регіональних комерційних банків не обмежують коло своїх клієнтів і сферу ділової активності якимось регіоном та здатні надавати клієнтурі повний комплекс сучасних банківських послуг.
Основу системи спеціалізованих комерційних банків Німеччини становлять близько 30 приватних іпотечних банків, що надають кредит під заставу земельних ділянок, та банків, які спеціалізуються на наданні комунальних позик. Основна сфера діяльності цієї системи кредитних установ — фінансування житлового будівництва та реконструкції житла.
Ще одним новим лідером післявоєнного фінансового світу стала банківська система Японії. Серед розвинутих держав Японія характеризується як країна, що володіє найбільшими валютними запасами і при цьому виступає досить обережним та ефективно діючим інвестором. Найбільші банки Японії посідають перші шість місць у рейтинговому списку провідних національних банків світу, а до списку п'ятдесяти найбільших банків розвинутих держав входять близько 20 японських.
Для фінансової системи Японії характерна велика залежність кредитної діяльності банків від державної економічної та господарської політики. Японські банки здійснюють інвестиції за межі країни тільки під гарантії урядів у країнах зі стабільним законодавством та стійкою внутрішньополітичною ситуацією. Успішному становленню та розвитку сучасної фінансово-кредитної системи Японії дуже сприяло використання досвіду фінансової системи Німеччини: при розробці нового законодавства про фінансову та банківську діяльність Японія фактично скопіювала німецький господарський кодекс, відкоригувавши зміст окремих статей відповідно до особливостей своєї національної культури.
До останнього часу практично всі вклади в комерційні банки Японії були об'єктом державного гарантування їх повернення. Державне регулювання кредитної політики японських банків після Другої світової війни здійснювалось, як правило, в непрямій формі та обмежувалось рекомендаціями щодо кредитування тих чи інших галузей і підприємств. В окремих випадках держава прямо та активно впливала на банківську систему в інтересах розвитку національної промисловості.
Сучасна банківська система Японії має таку структуру:
I рівень: Банк Японії;
II рівень: урядові банки (Японський експортно-імпортний банк); комерційні банки (міські, регіональні, іноземні банки); банки довгострокового розвитку;
траст-банки.
У першій половині 1990-х років у банківській системі Японії почали виникати ознаки серйозних проблем. Патронат держави, зокрема державні гарантії повернення позик і кредитів, у сучасних умовах відіграли негативну роль — у більшості японських банків не виявилось необхідного досвіду щодо оцінки ризику кредитних операцій, роботи з інвестиційними проектами на основі бізнес-планів та інших навичок, потрібних для роботи на сучасному фінансовому ринку. За наявними офіційними даними обсяги проблемних кредитів японських банків на початку 1990-х років досягли рівня в 500 млрд дол. США'. Іншою серйозною проблемою виявилась психологічна неготовність вкладників до необхідності класифікувати банки за рівнем надійності, оскільки японські банки не зобов'язані публікувати звіти про свою діяльність, а вклади населення в банках гарантовані державою.
У фінансовій системі Японії в останнє десятиліття виникла парадоксальна ситуація — при появі ознак кризи жоден з японських комерційних банків практично не міг стати банкрутом. За таких обставин Міністерство фінансів Японії оголосило про плани радикального перегляду системи контролю за діяльністю банків, що функціонують у складі національної банківської системи. Серед першочергових заходів реформи розширення відділу інспекції банків у структурі Міністерства фінансів, посилення системи аудиторського контролю, введення в практику дійових критеріїв оцінки фінансового стану банків, підвищення вимог щодо обсягів та змісту звітності банків перед Міністерством фінансів, розширення повноважень Міністерства щодо контролю та впливу на банки, діяльність яких характеризується незадовільними фінансовими показниками.
Відповідно до нового фінансового законодавства, зокрема нової редакції Закону про Банк Японії, що вступила в силу в квітні 1998 р., японські банківські установи зобов'язані створити власні підрозділи та структури, які відповідатимуть за управління ризиками інвестицій, формування портфеля цінних паперів, та розробити системи внутрішнього контролю за ефективністю кредитних операцій.
Міцність фінансової системи та становище лідера у світовому фінансовому просторі надають Японії можливість реалізувати найбільш ефективні способи вирішення кризових проблем, ключовими серед яких є:
— підвищення ступеня відкритості та рівня доступності інформації про фінансовий стан банків у національній фінансовій системі;
— формування правової основи для здійснення процедури оголошення банку банкрутом;
— забезпечення більшої свободи у визначенні умов злиття банків, в тому числі — поглинання банків-банкрутів ефективно функціонуючими банками;
— реформування існуючої системи державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках;
— істотна зміна місця і ролі держави в забезпеченні функціонування банківської системи.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =
Информация, релевантная "Особливості функціонування сучасних банківських систем"
  1. Васюренко O.B.. Банківські операції, 2008

  2. Вступ
    На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов'язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську
  3. Економіко-правові особливості діяльності національного банку україни
    Економіко-правові особливості діяльності національного банку
  4. Становлення, сучасний стан та розвиток банківської справи
    Становлення, сучасний стан та розвиток банківської
  5. Депозитні операції банків
    Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази комерційних банків виступають депозитні операції. Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах. Вклад (депозит) — це гроші, передані в банк їх
  6. Грошово-кредитна політика Національного банку України
    Грошово-кредитне регулювання економіки є однією з найважливіших функцій Національного банку, яка виконується відповідно до економічних інтересів та цілей держави. В основу грошово-кредитної політики покладено здійснення комплексу заходів, спрямованих на розширення або звуження ліквідних коштів і обсягів кредитування банків та інших кредитних установ. Відтак метою грошово-кредитної політики є
  7. Недепозитні операції банків
    У практичній банківській діяльності часто виникає ситуація, коли залучених банком депозитних ресурсів недостатньо для здійснення запланованих кредитно-інвестиційних операцій. Таким чином, утворюється різниця між розміром кредитів та інвестицій, які необхідно профінансувати, і наявною сумою депозитів. Для покриття цієї різниці, яка має назву "розрив фондів банку", використовуються ресурси,
  8. Ліцензування банків
    На відміну від звичайних господарських товариств, більшість з яких можуть починати фінансово-господарську діяльність одразу після державної реєстрації, комерційні банки, навіть зареєстровані в Державному реєстрі банків, не мають права на здійснення банківських операцій без отримання відповідної ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність щодо
  9. Організація кредитної діяльності банку
    Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів). У сучасних умовах з метою забезпечення організації
  10. Банківська діяльність: сутність, процес становлення та основні функції
    Слова, що були схожі за звучанням зі словом bank та позначали різні поняття зі сфери грошового обігу, увійшли до більшості європейських мов практично одночасно — в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави. Словом bancheri в Генуї в XII ст. називали міняйла, а стіл, на якому він розкладав свої монети, називався banca.
  11. Особливості побудови Плану рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України
    Враховуючи особливості діяльності Національного банку України, який виконує функції центрального банку країни, для відображення операцій в обліку з 1 січня 1998 р. запроваджено План рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України, який складено дещо за іншим принципом, ніж План рахунків бухгалтерського обліку банків України. Діючий План рахунків бухгалтерського обліку Національного
  12. Основні форми міжнародних розрахунків
    Міжнародні розрахунки — це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товаророзпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами. Порядок здійснення міжнародних розрахунків регулюється міжнародними документами,
  13. Інвестиційні операції банків
    Як вже зазначалось, банківські інвестиційні операції — це активні операції із вкладення ресурсів банку в різноманітні цінні папери з метою одержання доходу від утримання їх у своєму портфелі впродовж визначеного терміну або від продажу придбаних цінних паперів за більш високою вартістю. Виходячи з цього, в інвестиційному портфелі банків виділяються: — цінні папери банків на інвестиції; — цінні
Учебный портал "Finance-Finance.com" © 2014
info@finance-finance.com
Рейтинг@Mail.ru